Гомункулус. Гляну собі в очі

Сюжет роману “Гомункулус” Олега Кришталя викликає класичні аналогії — ображене науковими успіхами коханки дисертантки і її іронією до свого чоловіка, самолюбство сучасного доктора Фауста підказує йому хитромудрий план, породжений власними науковими дослідженнями.

Він симулює невиліковну хворобу й умовляє друга-хірурга за допомогою біоматеріалу, що абортується зі своєї коханки, різко підняти свій інтелектуальний потенціал. Тобто, фактично, стати генієм за рахунок життя майбутньої дитини. Начебто план вдається. Вчений робить найважливіше наукове відкриття, про яке так мріяв. На новому витку відбувається ніби реінкарнація ідеї Гете — Фауст міняє у диявола душу на повернену молодість. Утім тут ставка дрібніша — совість в обмін на геніальність. Хоч як сказати?

Для нашого честолюбця поставити своє ім’я в ряд найбільших творців науки вище понад усе в цьому світі — вище за молодість, насолоди, вище за саме життя.