Пенітенціарна система України

Реформування пенітенціарної системи України стає сьогодні предметом посиленої уваги з боку багатьох вчених, політиків, державних діячів, юристів, політологів, істориків та інших фахівців.

Проте, незважаючи на значний науковий, суспільний та практичний інтерес, пов’язаний з діяльністю та реформуванням пенітенціарної системи в сучасній українській юридичній науці і соціальній практиці немає належного уявлення щодо поняття і сутності пенітенціарної системи як суспільно-правового явища: „В кримінально-виконавчому праві України все ще немає загальновизнаної й чіткої концепції щодо виконання покарань” .

Незалежній Україні у спадщину від СРСР залишилася виправно-трудова система з притаманними їй методами управління, організаційною структурою, філософією. З 1991 року було багато чого зроблено з метою позбавлення цієї системи ознак закритості, таємності, мілітаризованості. Але на сучасному етапі величезна кількість проблем, з якими зустрічається пенітенціарна система України, залишається невирішеними. Більшість з них не можуть бути вирішеними пенітенціарними установами самостійно, для цього потрібні зусилля всього суспільства.

Є дуже дивним, що навіть сьогодні ця істина не знайшла підтримки у держави, яка визначена як правова, демократична та соціальна. Але існує просте правило: якщо суспільство не „береться” за в’язницю, в’язниця „береться” за суспільство, примушуючи останнє опинитися у таких умо-вах, коли проблеми в’язниці як у кількісному, так і в якісному вимірі ста-ють катастрофічними для суспільства. Тут можна заперечити і сказати, що завжди і скрізь в’язниця зазнає критики і постійно реформується. Але українській в’язниці потрібні не поточні, „косметичні” реформи. Потрібні реформи кардинальні, спрямовані на концептуальне переосмислені основ вироблення та впровадження державної політики у сфері виконання покарань.

Це концептуальне переосмислення пов’язане, у першу чергу, із ресо-ціалізацією засуджених як новою філософією, на якій має бути побудована пенітенціарна система України. По-друге, існує зв’язок з аналізом сутності самого поняття „пенітенціарна система” та її складових.

Застереження щодо термінології. На нашу думку пенітенціарна си-стема сьогодні нерідко невиправдано розглядається лише як сукупність органів та установ виконання покарань не тільки з погляду громадської думки, але і в працях вчених . Найпростішим визначенням пенітенціарної системи в такому розумінні буде наступне твердження. Пенітенціарна система – це певна кількість пенітенціарних установ, інших органів та інституцій, розташованих відповідно до особливостей адміністративно-територіального поділу держави в ієрархічному порядку, які призначені для виконання покарань, проголошених у вироках судів.

Як слушно зазначає Г. Радов, визначення ролі і місця пенітенціарної системи в загальнодержавному механізмі соціального управління вимагає попереднього аналізу значної кількості обставин. Серед таких беруться до уваги:
1) об’єктивна соціальна природа пенітенціарної функції держави;
2) інтегрально-функціональний характер управління.

У приведенні існуючої кримінально-виконавчої системи у відповід-ність до цих категорій фактично і полягає сутність пенітенціарної реформи як цілісної комплексної системи заходів.

Пенітенціарну систему держави у більш широкому розумінні доцільно визначити як сукупність органів державної влади, місцевого самоврядування та громадських інституцій, об’єднаних на інтегрально-функціональних засадах навколо центрального органу пенітенціарного управління, на який покладено обов’язки з розробки та реалізації єдиної державної політики в сфері виконання кримінальних покарань, де всі ор-гани і інституції взаємодіють у напрямку забезпечення захисту суспільст-ва, його безпеки та злагоди шляхом ресоціалізації осіб, які відбувають і відбули кримінальні покарання .
Застереження щодо термінології полягають у тому, що в цій роботі автори розглядають як синоніми такі поняття як „пенітенціарна система”, „система установ і органів виконання покарань” або „кримінально-виконавча система”. Але одразу ж варто особливо наголосити, що це ото-тожнення є умовним. Воно обумовлено тим, що це видання відзначається передусім своїм навчально-інформаційним спрямуванням. Існують суттєві відмінності між категоріями „пенітенціарна система” та „система пенітенціарних органів та установ” .

Бібліографія. Питання функціонування та реформування пенітенціар-ної системи України на різних етапах її розвитку перебували в центрі ува-ги таких вчених як Л. Багрій-Шахматов, Ю. Бехтерев, О. Беца, А. Галай, Ю. Голік, О. Джужа, В. Дрьомін, Ш.Іногамов, О. Колб, В. Корчинський, В. Льовочкін, А. Маланкін, А. Міхлін, О. Неєлов, В. Пєтков, Н. Пісоцька, О. Пташинський, Г. Радов, О. Романенко, І. Сергєєв, В. Синьов, А. Степанюк, С. Стефанов, Н. Стручков, Ф. Сундуров, В. Сущенко, О. Тимощук, В. Трубников, Б. Утевский, В. Уткін, С. Фаренюк, В. Філо-нов, А. Фролов, І. Шмаров, В. Шуміхін та інших дослідників.

Історія розвитку вітчизняної в’язниці знайшла своє відображення у працях О. Кокуріна та Ю. Морукова. Серед зарубіжних вчених, які аналі-зували аналогічні питання, слід відмітити А. Аплбаум, Р. Конквеста, Л. Шеллі та інших.
Найкращий, на наш погляд, найбільш глибокий та критичний огляд історичного розвитку радянської в’язниці міститься у працях О. Солженіцина та В. Шаламова.

Питання захисту прав людини в українських пенітенціарних устано-вах знайшли своє повне відображення в аналітичних доповідях Українсь-кої Гельсінської правозахисної групи .

Аналіз сучасного стану функціонування пенітенціарної системи України був неможливий без звернення до статистичних джерел, серед яких особливо слід виділити довідникові бази Державного департаменту України з питань виконання покарань, Ради Європи, Британського огляду злочинності та інші.

Додатки. До монографії додаються нормативні та концептуальні до-кументи, плани роботи Державного департаменту України з питань вико-нання покарань, статистична інформація (кількість засуджених до позбав-лення волі та альтернативних санкцій), схеми й таблиці.

Рекомендована література. Монографія містить перелік джерел за тематичними напрямками, рекомендованих до уваги тих осіб, які зацікав-лені у глибшому вивченні тих або інших питань.